САМОЗБУВАЮЧЕ ПРОРОЦТВО, або Ефект Пігмаліона (Розенталя) — це психологічний феномен, який полягає в тому, що очікування особистістю реалізації певного пророцтва багато в чому визначають її поведінку та інтерпретацію реакцій оточуючих, що й провокує самовтілювання даного пророцтва.
Простіше кажучи: що очікуємо, те й отримуємо. З Вами ніколи такого не бувало: налаштувались на певний перебіг подій, які врешті й сталися, а потім кажете «Я так і знав, що так буде»?
Дане явище в 1966 році відкрив американський психолог Роберт Розенталь, який назвав його «ефектом Пігмаліона», проводячи паралель з п’єсою Бернарда Шоу «Пігмаліон».
Аби перевірити свою гіпотезу Розенталь і Ленора Якобсон свого часу провели експеримент. На початку дослідження всі учні однієї початкової школи Каліфорнії пройшли IQ тест. Далі вчителям повідомили нібито результати тесту, які насправді не були правдивими.
Вчителям сказали, що в порівнянні з іншими однолітками саме ці (близько 20%) учні володіють надзвичайним інтелектуальним потенціалом. Імена учнів також були повідомлені вчителям.
Далі справа була за спостереженням взаємодії між вчителями та учнями. Виявилось, що відповідно до отриманої інформації педагоги почали лояльніше ставитися до тих дітей, хто нібито показав прекрасні результати тестування. А до тих, хто нібито за результатами тесту не відзначився інтелектом, – «як до дурненьких»: не приділяли належного часу таким дітям і навіть особливо не намагалися їх чомусь навчити.
Згодом помилкове уявлення вчителів про компетентність учнів трансформувалося в реальне зростання успішності (у випадку з «розумними») і в зниження успішності у навчанні (у випадку з нібито відстаючими).
В кінці дослідження всі учні знову пройшли той самий IQ-тест. Виявилось, що у дітей, які нібито «володіють надзвичайним інтелектуальним потенціалом», порівняно зі своїми попередніми результатами та результатами інших учнів показник IQ значно зріс: вони продемонстрували вищий рівень розвитку здатності розмірковувати, аналізувати та інших мисленнєвих операцій.
Таким чином, висновком експерименту стало, що очікування вчителів стосовно здібностей учнів впливають як на поведінку самих вчителів, так на поведінку і навіть успішність учнів. Помилкові та/або негнучкі очікування можуть перешкоджати ефективній роботі вчителів.
Один із способів зменшення можливого негативного впливу ефекту Пігмаліона полягає в тому, щоб допомогти вчителям усвідомити існування цього феномену та його наслідків.
Крім цього, ефект Пігмаліона може проявлятися й в інших сферах життя та взаємовідносинах між людьми загалом.
Ребекка Кертіс і Кім Міллер досліджували вплив ефекту Пігмаліона на виникнення симпатії та налагодження стосунків між незнайомцями і провели наступний експеримент. Групу студентів коледжу, ніхто з яких не був знайомий між собою, розбили на пари. Одна особа у кожній парі, вибрана випадково, отримувала спеціальну інформацію. Деяким студентам в парі повідомляли, що вони подобаються своєму партнеру, а деяким — що не подобаються. Потім парам студентів давали можливість зустрітися і поговорити один з одним. Як і прогнозували дослідники, ті студенти, які вважали, що подобаються партнеру, вели себе приємніше по відношенню до партнера, були відвертішими, висловлювали менше незгоди з обговорюваних тем і в цілому їх манера спілкування була м’якша та лояльніша, ніж у студентів, які вважали, що не подобаються своєму партнерові.
Більш того — ті, хто вважав, що вони подобаються партнеру, дійсно подобалися йому набагато сильніше, ніж ті, хто вважав, що партнер відчуває до них антипатію. Тобто партнери виявляли тенденцію копіювати поведінку іншої людини в парі. Це й не дивно, лише уявіть: Вам потрібно познайомитися з людиною, і хтось перед знайомством раптом каже, що Ви цій людині не подобаєтесь.
Якими будуть Ваш настрій та ставлення вже при зустрічі ? Правильно – упередженими. Ось вам і ефект Пігмаліона в дії. Так само, якщо Ви, наприклад, очікуєте, що провалите якесь певне завдання, то з високою вірогідністю Ви його таки провалите. Не тому що «накаркали» чи були не в силах з ним впоратись.
Просто людина, яка завчасно налаштована не на перемогу, а на провал, вже не бореться, не докладає достатніх зусиль, розслабляється, бо вже змирилася зі своєю майбутньою поразкою – тим самим і провокуючи своє фіаско.
У психології ефект Пігмаліона може виникнути при діагностиці, коли психолог та досліджуваний є близько знайомими. Уявімо, психолог проводить тестування своєму другу для дослідження поведінки у конфлікті або на інтро- чи екстраверсію. Проте психолог у житті добре знає цю людину і вже може припустити, якими будуть результати.
Таким чином, ефект Пігмаліона може проявлятися так, що психолог несвідомо при проведенні тесту «підганятиме» результати під свої очікування. Звісно, таке дослідження не можна вважати надійним, тобто таким, що не піддавалося впливу зовнішніх та внутрішніх факторів.
Ось чому психологам дуже не рекомендується працювати зі знайомими, близькими, родичами – краще спрямувати людину до свого колеги. Подумайте та проаналізуйте, коли у Вашому житті мав місце ефект Пігмаліона.
