22 вересня – День партизанської слави

22 вересня 2001 року, в день 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, у нашій країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента України № 1020/2001 від 30.10.2001. Свято партизанської слави встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їхньої пам’яті…». Про це сказано в Указі Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року N1020/2001.

22 вересня, у День партизанської слави з почуттям безмежної подяки й любові ми віддаємо данину поваги ветеранам антифашистського опору: колишнім підпільникам і партизанам, захисникам і визволителям рідної землі – усім, кого ми з гордістю називаємо народними месниками.

Напередодні Дня партизанської слави до нашого історико-краєзнавчого музею «Пам’ять» Центру творчості дітей та юнацтва завітала колишня юна партизанка часів Другої світової війни Софія Зубченко – Рябикіна. Вона розповіла  про своїх рідних та близьких, які були партизанами і допомагали звільнити від фашизму рідну землю.

1941-го  Соні Зубченко було стільки, скільки нинішнім хлопчикам і дівчаткам Центру. До війни дівчинка встигла закінчити три класи у с.Ніжиловичі Макарівського р-ну, Київська обл. Вона разом із батьками під час війни два роки допомагала партизанам та мала тяжке поранення.

Із спогадів Софії Зубченко: 

«Нас, дітей, народні месники здебільшого використовували як розвідників і зв’язківців. Коли треба було  передати підпільникам чи отримати від них інформацію, дорослі нам нічого не говорили. Брали лише наш одяг і таємно зашивали папірець. Боялися, якщо раптом нас упіймають – не витримаємо тортур».

«Старший брат Микола разом із товаришами на місцях боїв збирав зброю та допомагав партизанам. Наприкінці війни був уже досвідченим розвідником, його десантували на територію Чехословаччини разом із капітаном Каліновим, щоб допомагати місцевим патріотам. Однак через деякий час їх схопили фашисти і живцем закатували.

Багато років на День Перемоги ми разом із сестрою Вірою відвідували могилу брата Колі  у місті Брно (Чехословаччина)».

Після війни Софія Євдокимівна стала листоношею в Києві. До праці  ставилася творчо. Наприклад, довгий час поштарі падали з ніг, розносячи в кожну квартиру багатоповерхівок пошту, де не скрізь були ліфти. Тоді Софія,  разом із чоловіком Іваном Васильовичем, придумала поштові скриньки, які встановлювалися  у кожному під’їзді. Всі зв’язківці столиці, а потім вже й України одразу ж підхопили їхній досвід. 

ЇЇ бойова звитяга відзначена двома орденами Вітчизняної війни, а трудова – найвищою державною нагородою – орденом Леніна. Недарма її ім’я означає «мудра».

Слава партизанам! Вони завжди будуть жити в наших серцях!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *